Як я написала в пості-самопрезентації, у мене є кішка, і її звуть Маркіза. Хоча на ім'я її ніхто не кличе, та й сама вона відгукується більше на звуки: «кіся», «кс-кс», «пшшш», «а ну», «ух, я тобі!», — залежно від контексту та ситуації.
Порода кішечки — британська короткошерста (ох вже ці гордовиті британці з їх церемоніалом!). Маркізка схожа на м'якеньку плюшеву іграшку: гарна, і, здається, навіть знає про це😸
Красуня спить
Чоловік купив Маркізку маленькою, коли їй було місяць чи близько того. Ми з ним тоді ще не були навіть знайомі, до речі. Тому мене Маркізка довго не приймала, і, навіть, недолюблювала😹
Рюкзак — улюблене місце для котячої тусні
Існує думка, що коти звикають до місця, а собаки до господаря. Умовно кажучи, якщо завтра в квартиру прийдуть інші люди, то кішці буде наплювати («нашипіти»), хто їй даватиме поїсти. Але мені здається, що Маркізка не така: до й мене вона звикала (увага!) 4 роки! І весь цей час шипіла на мене, не підпускала до себе — признавала тільки чоловіка, свого господаря і "татка".
Кіся уявила себе на верхній полиці купейного вагона
За характером Маркізка 100 % британка, до сторонніх людей (гостей) не йде, як ви вже зрозуміли, тікає і ховається. А коли все ж таки виходить (після півгодинного сидіння під ліжком), все одно не дозволяє себе погладити, виявляє своє обурення загрозливими шиплячими звуками. Ну чим не «королівська кров»?
Відразу видно – знає, що вона центр всесвіту!
Маркіза з'явилася в житті мого чоловіка в досить непростий момент життя: одразу після смерті його матері. З його слів, було досить важко переносити самотність у квартирі, де він прожив з батьками все життя (тато чоловіка теж помер, кількома роками раніше матері). Крім того, йому було трохи моторошно. Загалом, він вирішив завести кішечку, щоб скрасити самотність. Але зараз прикалується і каже: "Щоб кішка «охороняла» мене від світу духів, бо, відповідно до міфології, кішки є стражами світу живих і охороняють його від потойбіччя, а в будинку, де є коти, ніколи не буде полтергейсту / духів / привидів)"😼
Ми любимо, годуємо і дбаємо про цю кицю-вередунку, як про власну дитину. А уваги вона до себе вимагає багато, безперечно.
Киця любить погратись мотузочком, і ненавидить, коли її вичісувати чи підстригати гострі кігтики.
Її улюблений мотузочок видно
Хоч турбот із домашнім улюбленцем завжди вистачає, але, незважаючи на це, кішка надає якийсь затишок і теплоту квартирі. І коли Маркізи часом не було (перед від'їздами ми віддавали її на перетримку своїй добрій знайомій), квартира здавалася порожньою, неначе когось не вистачає.
Як би дивно це не прозвучало, але в цієї кішки є яскраво виражена своя індивідуальність, свій характер, смак, вона знає, як можна маніпулювати нами, коли доречно випросити їжу понад норму, коли просити погратися з нею, щоб виплеснути енергію, що накопичилася за день.
Ми сприймаємо її як члена сім'ї, як вічну дитину (3-х або 4-х літню), яка потребує уваги, ласки, турботи, виховання.
Взагалі, тварини вчать нас доброті, терпінню, допомагають розвинути навички вихователів, роблять нас кращими😻
