Дорогу до мого села охороняють старі липи. Мало їх залишилося.
Колись малими ми бігали туди по липів цвіт щоб заготовити на зиму. Це перше лікарство при простуді.
Дорога впирається в величезний став. Я пам'ятаю цей став з дитинства. Там навчалася плавати. Там мій брат ловив рибу і смажив ще вдосвіта. Запах лоскотав мій ніс і я прокидалася щоб поласувати свіжим смаженим карпом.
Ставок є окрасою нашого села Пониква.
Дорога, оминаючи став тягнеться вгору. Зліва на горі облюбували собі місце стрижі. Малі чорні пташки, що схожі на ластівок. Вони роблять собі гнізда в глиняній горі.
До цієї горбаки нас водила вчителька географії Олексюк Г.А. Щоб показати нам з яких шарів складається земля. Дуже добре було видно родючий шар, глину ,опоку.
Трохи історії нашого села.
Це герб нашого села.
Перша згадка датується 1490 роком, коли село і два млини належали польському панові Олеському. В 1515 році власником Поникви був Станіслав Гербурт. Втретє Пониква згадується в 1627 році у зв’язку з розмежуванням земель сіл Поникви, Жаркова і Дуб’я. З документа, датованого 1649 роком відомо, що в цей час село, млин і корчма спалені татарами, частина населення забрана в ясир, частина вимерла від пошесті. Трохи селян поховалися в очеретах. Поникли. От і назва села виникла Пониква.
Інша версія назви мого села така. Від злиття двох слів, що означають земля і вода.Poni i aqua. Вийшла Пониква.
Крім двох водяних млинів, що вже були на той час у Поникві, поміщики побудували ще пивзавод і спиртзавод. Споруджено також великий палац з чудовим парком.
Зараз млини розвалені, давно не працюють. Від палацу і сліду не залишилося. Люди після війни розіюрали по цеглині щоб побудувати собі хати. Тільки над ставом стоять пірамідальні тополі як згадка поо давні часи. І в полі ще досі час від часу знаходяться рештки старих графських статуй.Вони стояли в парку. А селяни ними лякали своїх дітей, називаючи ці статуї Мілюзинами.
Пивзавод працював завжди. Навіть під час війни і окупації. А незалежності нашої держави не пережив.
Фото Костюкової С.
Колись відомий на всю Україну пивзавод стоїть як після страшної битви. Можна проводити зйомки фантастичного фільму...Сумно.
Фото Костюкової С.
Чудове село, з гарною природою, добрими працьовитими людьми, перетворилося на депресивне, без ніякої перспективи. Молодь втікає в міста де є робота. В селі залишились старші люди і пусті хати.
Але не зважаючи ні на що я хочу повертатись до своєї Поникви при першій нагоді. Пониква для мене найкраща, найрідніша. Це село де я народилася і виросла.Найкраще село у цілому світі,бо рідне!
Найсмачніші лісові суниці, найсиніші волошки і найяскравіші маки у полі під лісом. Найпейзажніші ставки. Скільки ще НАЙ... най.... Село моїх предків, мого дитинства. У серці назавжди! Слава Поникві !!!
Де б не закинула мене доля я завжди хочу повертатися до моєї Поникви!До моєї хати,мого подвір'я,мого саду,мого городу...Бо то все моє,рідне!❤❤❤❤Яка краса.
Божа благодать.Цінуймо і шануймо таку красу нашого рідного села.Божої ласки всім.
