Чому українці білили хати?

in Team Ukraine2 months ago

Одним з головних асоціативних образів, пов’язаних з українською минувшиною - є біленька хата-мазанка. Цей образ використано в багатьох літературних та мистецьких творах. Можемо зустріти цей образ і у Тараса Шевченка: «Хати біленькі виглядають, / Мов діти в білих сорочках».
Для кожної людини, особливо для українців, власна хата - це основа життя, досить часто декількох поколінь. Хата, дворище, господарські приміщення - це був власний незалежний світ, де все впорядковано, виконує свою функцію та дозволяє родині підтримувати життя. Тому ставлення до неї було надзвичайно трепетне.
Звідки ж взялася в Україні традиція білити хати?
Насправді все доволі просто. Білий колір в нашій культурі завжди символізував чистоту, світло, родючість. Це був своєрідний наш “білий світ”, який протиставлявся “темному”, “тому”, “потойбічному”. Тому саме цей колір обирався як оберіг для будівлі.
Білили хату, як правило, двічі на рік. Перший раз перед Великоднем, на Страсний тиждень, ще його називали Білим тижнем. Другий раз білили хату вже в кінці осені, відповідно до своєрідних вимог “ритуальної чистоти”, зокрема жіночої - щоб в хаті не заводились павуки, блощиці, мухи й таргани.
Але існувало і багато забобон та заборон щодо дозволених днів для цієї роботи. Не білили хату в понеділок або суботу, бо в ці дні “заснувався світ”. Категорично заборонялося мастити та білити хату вагітним - “бо замастить очі своїй ще ненародженій дитині”. Не дозволялось виконувати цю роботу в поминальні дні, на Святки, Русальному тижні а також певну кількість днів (від 9 днів до 3 років) після смерті когось з родини. Вважалося, що душа покійного мешкає в якомусь з кутків хати, і мертві від того можуть осліпнути, бо їм замазують очі глиною. А коли вже хату білили, то обов’язково залишали якийсь з кутків непобіленим, аби душі мали куди навідуватись до своєї оселі.
Коли білили новозбудовану хату, обов’язково залишали незабіленою хоча б невелику латку де-небудь біля ікон або на печі, так, щоб її не побачили сторонні люди. Це слугувало пересторогою від “злих очей” та наговорів.

242445078_597752341590755_1873973691980340565_n.jpg
Гадяч Полтавської області. 1900-ті рр.
Місцевий житель біля хати-мазанки.
Вид документа: фотографія.
Автор: В. К. Свистунов.
Розмір: 10,5 × 16,3 см.
Зі збірки О. В. Тихенка.

Sort:  

Дякую), дуже цікаво! Пам'ятаю у моєї бабусі була хатинка, така невеличка, але завжди поділена і абрикосові дерева на подвір'ї)

Цікаво! Завжди на фото впізнаєш українську хату - чистенька, біленька))